Отаман Черський
В. Ґ. - Серед старшин, які в укр. війську заслужили на окрему згадку, є отаман Черський.
Давнійше австрійський, резервовий сотник, від перших стрілів у Львові забув про всі родинні справи, і як 50 літній мущина, кинув ся до праці в борбі за волю України. Розповідають про него, як серед куль ходив у Львові, як додавав сили і відваги молодшим, як не хотів брати з собою сторожі, коли ішов на обхід чет. В часі відвороту зі Львова збирав людей до проти-наступу, і перший поставив на ноги курінь кн. Льва, яким задержав похід Поляків і з яким опісля обійшов всі закопи під Львовом від сходу на захід. При наступах бачили його стрільці між собою. Сам обходив ночами чети, і серед дощу, снігу і студені додавав відваги і заохочував до чуйности. Пятьдесятьлітний мущина від 1. падолиста 1918 стоїть без відпочинку в полі, а з того 3 місяці зі своїм дорогим курінем кн. Льва. Астма і роздуття легких приневолили його перейти на короткий відпочинок. В межи часі обнимає команду… бриґади, а коли опісля Нач. Кда Г. А. хоче його дати на спокійну працю на заполі, зрікає ся того, і вертає в поле, щоб дальше служити Україні, після того, як раз висказав ся в хвилі зворушеня: „Я старий вже, але я щасливий, що дожив хвилі з оружем в руках боротися за Україну!".
Буковинець з роду, не знає, що з його родиною і з дітьми, які все згадує сердечним батьківським чувством. Часом в розмові виговорив ся перед товаришами про свою тугу за дітьми: „Коби їх ще раз здоровими бачити, коби лиш здорові були".
Не хочу хвалити людини, але громадянство мусить знати, що є у нас люди пожертвовання і духом сильні, які під ту велику хвилю війни за волю України, забувають про всі свої буденні справи, і кладуть весь скарб своєї душі з тихим бажаннєм:
„Тобі Україно!"
Постій, 25. марта 1919.
