Страшні польські звірства
Вічна пропасть між Україною й Польщею!
УПБ. 12. липня 1919.
Масові арештовання Українців тревають дальше. Майже вся укр. інтеліґенція Львова виарештована, а між ними 2 офіціяльних представників нашої Републики др. Студинський і др. Охримович. Репресалії заострюються з кождим днем навіть у дрібницях. 24 червня вивезли Поляки з друкарні Ставропігії всі чотири мотори і так перестала істнувати послідна українська друкарня! Того дня арештовано в каварні Вячеслава Будзиновського. У Львові нема ні одноі української часописі, а в Перемишлі двотижневики „Український Голос" і „Наш Голос" завішені. Друкарня ОО. Василян в Жовкві зареквірована, а бібліотеки й архіви василянських монастирів в Крехові і Жовкві забрано. Товариства „Сільський Господар", „Союз господарсько-торговельних Спілок", „Просвіта", „Бесіда" і театр замкнені, а грошеві депозити і господарські склади насінь товариства „Сільський Господар" засеквестровані. Всім львівським банкам заказано виплачувати українським клієнтам, навіть фінансовим інституціям, більше чим 4000 кор. місячно! Українська ґімназія коло техніки, Народний Дім, Духовний Семінар, Школа Шашкевича та бурса Народнього Дому зареквіровані Поляками. Дальші реквізиції українських будинків продовжаються. Арешти переповнені нашими людьми, які терплять голод і нужду. Вязнів тяжко побивають і прямо знущаються над ними. Полонених обрабовують до останної дрібнички, а то й до сорочки. На двірци у Львові побито в нелюдський спосіб інтернованого залізничного інжиніра Володимира Малішевського. В горожанськім життю позбавлено Українців всіх найпримітивнійших прав. Українську мову викинено зі всіх шкіл і урядів. Назва „Українець" є фактично заборонена. З університету усунено всіх професорів і доцентів, які не зложили присяги польській державі. Те саме сталося з усіма судовиками, залізнизничниками, почтовцями, скарбовиками і політичними урядниками. На провінції страшний террор. Що дня приходять до арештів нові транспорти інтеліґенції і селян. Між арештованими дуже поважний процент становлять священники. 45 Василян з Крехова і Жовкви вивезено десь на захід. О. Ніжанковського розстріляли без суду. Арештованих Українців спроваджують Поляки до львівських арештів вже жорстоко збитих і тяжко мальтретованих. Хоч у Львові є много вільних касарень та других домів, які надавалисяб на приміщення інтернованих, мимо того поміщують Поляки українських арештованих в підземних пивницях, Бригідках або в старій касарні на Личаківській улиці. Очевидець мав вражіння, що ніхто з арештованих Українців не верне живий на волю, бо так як з ними обходяться вказує на се, що Поляки мають замір тих людий цілковито винищити. В останних днях арештовано лікаря дра Овчарського, та священника зі Збоіск о. Гошовського. В Рогатинськім повіті підпалили польські лєґіонери з трох сторін село Черче, а коли пожар обняв людське оселя, лєґіонери виловлювали малі діти і живцем кидали в огонь, викрикуючи при тім з наругою слова: „В своїй хаті своя правда і сила і воля". Поляки систематично винищують все, що українське. Палять або вивозять всякі українські памятки, дорогоцінні старинні документи і бібліотеки. Прим. між Жовквою і Креховом можна було бачити в калужах болота дорогоцінні книги з Василянських бібліотек. На зарядження польських інспекторів мусять шкільні діти зносити до урядів громадських всі шкільні підручники в українській мові, а відтак спеціяльна до цего призначена комісія палить ті книжки. Жадні українські часописі не виходять, а українська мова заборонена. За уживання української мови побивають Поляки кріваво, навіть особи загально поважані і на високих становиськах. Пр. в Перемишлі побив польський лєґіонер о. каноніка дра Богачевського за це, що він говорив по українськи. Його лице було цілковито чорне і покрівавлене. Польський офіцер виразно наказав так справити нещасну жертву, видаючи слідуючий приказ: „Одуч теґо попа аби тим сьвінськім єнзикєм не ґадал". О. дра Богачевського відтак арештовано і запроваджено до арешту. Польські лєґіонери знущаються в звірський спосіб над українськими родинами, особливо над українськими дівчатами, а бували случаї як пр. у Винниках, що жадали окупу по 5000 к, щоби визволити їх від звірств! (Про ці польські звірства, яких ще не бачила Европа, мусить довідатися кожда українська дитина на всім просторі України. Може бодай наші діти дожиють вступлення наших військ до Варшави й Кракова).
