Архів старих газет
 ---------------------------------------------------
www.oldnewspapers.com.ua
Ціна 2гр.
 ---------------------------------------------------




Генерал Віктор Курманович

Життєписі вождів української армії

ІІ.

Уродився в р. 1875 на Холмщині в одній невеличкій місцевості біля Білої, де його батько був уніятським священником. В тім самім році його батька о. Йосифа арештовано, тому, що не хотів перейти на православє, яке тоді російський уряд силою вводив на Холмщині. В тюрьмі в Берестю просидів о. Йосиф більше пів року. Мати з 7-мома дітьми безпосередно по арешті мужа на саме різдво виїхала до Сокаля до Галичини. Коли удалось о. Йосифови втічи з вязниці, прибув він сюди також. Тому що не міг він одержати духовної посади був через 9 літ приватним учителем в селі Вільшаниці пов. Золочів. Колиж з львівської консісторії повіяло иншим духом надано йому парохію в Новосілках. З дітий Віктор був наймолодший.

Генерал Курманович се оден з нечисленних вищих офіцерів б. австрійської армії, який все і всюди виступав як Українець і то в часах найбільшої нагінки і переслідувань українства. Людина військово високо образована - абсольвент воєнної академії і всяких спеціяльних військових курсів - вже в передвоєнних часах, як капітан був приділений до генерального штабу. Війна захопила його в Росії, де вислано його для студій над російською військовістю. Обїхаві европейську і азійську Росію, довший час перебував на Україні, де приглянув ся блище відносинам і людям.

В австрійській армії брав участь на буковинськім фронті, від 1916 р. був на італійськім фронті. Там визначився в боях на Vodil Vrh-у, а особливо на скелистім Керні. Італійці підземним тунелем хотіли висадити в повітря Керн і сим робом відсунути австрійську лінію від горішної Сочі. Та два українські батальйони (IV/30 i IV/80) по вказівкам ген. Курмановича без впину копали протитунель, натрафили на італійський підкоп і винесли з него 4.000 кг. екразіту. В 14 італійській офензиві ген. Курманович мав відтинок на лінії Керн-Тольмін, де відбував ся головний пробій ворожих ліній. Його пляни наступу знайшли повне одобрення вищої команди і вповні здійснилися.

Генерал тішив ся великим довірям і привязанням як офіцерів так мужви. Рішучий і строгий в повненню обовязків, приступний і ніжний в поведенню, був люблений і поважаний в старшинськім корпусі, - всі цінили його військове знання і досвід. Прямо обожала його мужва, бо він брав все її в оборону перед кривдою і знущаннями.

Були випадки, що скривджений жовнір, не придержуючися службової дороги, ішов просто на скаргу до ген. Курмановича. Бо і розмовитися з простим жовніром умів все генерал. Мужик чув з уст висшого офіцера рідну мову і уважав його за свого чоловіка.

В українсько-польській війні довелося генералові знов мати команду над сими полками, серед яких імя його було так відоме і популярне. В воєнних звідомленнях часто стрічали ми імя Курмановича, що як командант золочівських і сокальських частин чи там бригад побивав переважаючого ворога.

Повстання і організація І. галицького корпусу тісно звязане з його іменням.

Дня 12. лютого с. р. покликано генерала на становище державного секретаря військових справ - а рівночасно іменовано його начальником штабу галицької Армії. Ставши шефом штабу, себто мозком галицької Армії, дає докази незвичайної працьовитости і труду. На скрізь сам пуританин, вводить аж до пересади сей пуританізм в життя Начальної Команди, щоби через те затерти як найдальше ріжницю між нею та фронтом. Своєю працею в день і в ночі впроваджує всіх в подив, зваживши притім, що мучила його недуга ніг, якої набавився на фронті, а до того часто долучався біль голови та горячка. Те, що його енергія доказувала в часі нашої мартівської офензиви, а відтак в часі нашого маєвого відвороту, де цілими ночами і днями приходилось йому при карті і телєфоні кермувати армією, було дійсно чимсь небувалим.

Про його пляни мартівської офензиви та маєвої дефензиви довідається наша суспільність з фахової обрібки, над якою працює свідок тих подій отаман ген. штабу Льонер.

Та до смерти ніхто з тих, що були при штабі Н. К. Г. А. не забуде памятного дня 5 червня 1919. Всі знали його світлий та крицевий характер, - всі, всюди і все бачили в нім дійсного і справжнього жовніра, але характер його яко такий показав себе маркантно в хвилі, коли другі думали, що все для нас страчене і пропаще.

Далі буде.

Copyright 2010-2015 oldnewspapers.com.ua
pressaxix at gmail dot com
 designed in Happines.in.ua