Тром розпочав роботу
(До відкриття Харків. Трому).
Тромівський рух, зародившись у більших індустріяльних центрах Союзу, швидко поширюється, охоплюючи все нові промислові райони. Зокрема в Харкові вже кілька років тому робилося спробу налагодити роботу Трому чи Терабмол’у, як він тоді звався. Не зв’язавшись, одначе, з українським культурно-національним процесом, Терабмол не знайшов ґрунту в масах робітничої молоді, свого головного споживача, не зміг нав’язати з ним живих і міцних зв’язків.
Поточного зимового сезону по Україні (Київ, Одеса, Донбас) почали організовуватись Троми Українські; вже з відомостей про початок роботи Тромів видно, що справа молодого робітничого театру – на певнім шляху. Тром, цей «художній аґітпром комсомолу», характеризує «не театральне завдання, не прагнення утворити спектакль у тому чи тому театральному стилі, а суспільно-політичне… поставити на розв’язання й обміркування своєї авдиторії питання, зв’язані з нашим суспільним життям», як каже найстарший з поміж Тромів – Ленінґрадський, причому Тром, цілком природньо, ці питання цікавлять головно по лінії зіткнення їх з працею й побутом робітничої молоді.
Не може бути двох думок про потребу театру, що так щільно підходить до життя та відбиває разом із тим інтереси й прагнення пролетарської молоді, як не можна й не вітати з найбільшим запалом народження Тромів із погляду інтересів цілого театрального будівництва на Україні. Аджеж по суті, у нас це вперше пролетаріят увіходить у театр з завданнями та в ролі творця-продуцента театрального дійства, вже не обмежуючись самим загальним ідейним керівництвом. Адже всі теперішні наші театри, як говорити відомими термінами, – театри попутницькі різних ступенів наближення до завдань пролетаріяту і тому такий важливий, такий потрібний для правильного розвитку театрального процесу сектор саме пролетарського театру.
Відповідно до характеризованого настановлення роботи, тромівська п’єса й спектакль – по суті театральне обговорення того чи того актуального питання. А це визначає й особливості будови спектаклю – вони полягають у «діялектичній», а не «догматичній» будові драми, як кажуть теоретики Трому. Діялектична драма за завдання має не лише змалювати певне явище, а ще й показати в дієвій формі його коріння й розкрити заховані в ньому суперечності. По суті це принцип кіно, але розвинений і поглиблений. Подібно до кіносценариста, тромівський драматург спиняє прямий хід дії й перекидає глядача в минуле, в майбутнє чи вбік від основної лінії. Спектакль від цього набуває характеру ніби якоїсь дискусії, питання через це освітлюється широко й всебічно. Всього цього не дає звичайна «догматична» драма, що розгортає фабулу суцільною безперервною ниткою. Зародки діялектичної драми поклав революційний театр попередніх років (інсценізація «Джімі Гиґінса» може бути за один із прикладів цього). Тром поглиблює й розвиває принцип. Драматургія не постачає п’єс, що відповідали б отаким вимогам Театру Робітничої Молоді й Тром бере лінію на виховання драматурга з-поміж своїх юнацьких лав.
Харківський Тром також розпочав роботу п’єсою свого тромівця О. Лейна «Войовничі дні». Показуючи дружній, ентузіястичний і в буденній роботі колектив «комси», автор разом із тим ставить ряд бойових і гострих питань: змагання, шкурництва, діляцтва, розкладу й відриву від комсомольської маси її нестійких членів. У п’єсі, по при всі її неминучі для драматурга-початківця хиби – схематизація деяких положень, наївна аґітаційність окремих місць, слаба мотивованість вчинків дієвих осіб, підлеглість впливам «догматичної» драми, розтягнутість тощо, все ж є головне – той веселобадьорий патос, що віддає настрої революційної молоді, свідомої завдань доби та своєї в ній ролі.
В ТРОМ’і ще молодий виконавський колектив та групи молодих художників і музик – в їх першому виступі почуваєш ентузіястичне захоплення широкими перспективами роботи. Одначе ТРОМ – організація зовсім молода й до своїх завдань до того ж іде новими мало випробованими методами, від цього ті «вузькі місця», що показалися на роботі. Як сказано, ми надаємо ТРОМ’івському рухові і зокрема харківській організації особливого значіння і тому вважаємо за обов’язок зазначити труднощі, що стоять перед ним. Найвужче місце ТРОМ’у, на нашу думку, – кволість художнього керівництва: ми не знаємо – ставив О. Лейн «Войовничі дні» головно, як автор, чи, як постійний режисер ТРОМ’у, але треба сказати, що завдання композиції такого складного спектаклю в цілому перевищують молоде вміння Лейна – робота з актором, мізансцена, компонування масових сцен, використовування оформлення, сполучення окремих елементів, постави – все це дає лише підстави з більшою чи меншою певністю гадати про Лейна, як про режисера в потенції. В кожнім разі, читаючи «Войовничі дні», бачиш, що режисер тут авторові не допомагає. Все ж у спектаклю є вдалі місця (приміром, сцени поміж Ірою й Ткаченком, дещо з побутових сцен), а головне є той цемент веселого молодечого захвату, що єднає прорізнене й зглажує чимало хиб. З окремих «цехів» театру найдужчий цех художників – є в них культура, театральна вигадка й потрібна для сцени яскравість; менш ориґінальні музики, що дають більш-менш «загальні місця», особливо ж ще вчитися треба акторам.
Що б не було, але тільки за рік підготовної праці ТРОМ спромігся на значну роботу і цілком довів свою життєздатність.
Але Театр треба оточити увагою, щоб робота його, як це часто трапляється, не зійшла на манівці кволого професійного самоуцтва.
Й. Шевченко.
——————————————————————————————————————————————-
БІБЛІОГРАФІЯ
„Безвірник”, популярно-науковий ілюстрований двотижневий журнал, орган Центральної Ради СВБ України №1-14 за 1929 р.
Журнал існує шостий рік. Перші роки це був журнал аґітації, типу «Безбожник у станка». Реорганізований 1927 року журнал, спочатку місячник, а потім – двохтижневий, провідного широкого активу набрав іншого, більш глибокого і ґрунтовного характеру, подаючи в популярному викладі марксистську критику релігії і методи боротьби з нею на базі біжучої соціялістичної будівничої роботи.
Це завдання, що було на першому місці, журналу до деякої міри пощастило виконати, а саме: було подано чимало ориґінальних дослідів з царини цих завдань, напр. стаття Полякова – «Релігія в боротьбі з дарвінізмом», Фінкельштейна – «Буржуазно-попівські перекручування дарвінізму», Білярчика – «Про страх смерти».
Журнал звертав особливу увагу на те, щоб висвітлити, яко мога яскравіше й повніше, ті специфічні питання релігії, і боротьби з нею, які відбивались в українській дійсності і історії.
За рік вміщено в журналі понад 50 оглядів і нарисів з релігійного руху, як на Україні, так і закордоном, напр. Про контрреволюційну діяльність сектантів (Даниленка); про мененітську навалу на Мелітопольщині (Молочанського); про сектантські бойові загони (Спіридовича); про інтернаціонал католицьких жінок (Ігнатюка) і інш.
В цих статтях висвітлюється контрреволюційна роля різних релігійних організацій, особливо сектантських, що гальмують розвиток нашого соціялістичного будівництва.
У кожному числі журнал «Безвірник» приділяє увагу тому величезному безвірницькому рухові, що охопив широкі верстви робітників і селян і виявився в масових постановах про закриття церков і молбудів, в знятті дзвонів і т. ін., в процесі того велетенського будівництва, що відбувається на селі і в місті.
Загострення клясової боротьби, питання оборони країни, народнє здоров’я, контрреволюційна роля церкви й попівства всіх мастей, – все це досить повно відбилося в журналі.
Значне місце посідають в розгляданому комплекті журналу питання реконструкції сільського господарства, індустріялізації нашої промисловости, кооперації і колективізації, під кутом зору тієї гальмувальної шкідницької ролі, яку відограє релігія, щодо цих процесів. Порівнюючи з попередніми роками, ми тут спостерігаємо, що за один лише 1929 рік уміщено майже втричі більше цього матеріялу, ніж за всі попередні роки.
Тут треба відзначити такі статті: «Роля антирелігійної пропаґанди в реконструкції сільського господарства» (Ярославського), «Релігійний і аґрономічний календар» (Костика), «Аґрономічна наука проти бога» (Бокаччі) і т. ін.
Особливо цікаві і безумовно корисні для активу на місцях статті, що висвітлюють ганебну ролю релігії в боротьбі проти всіх галузей кооперації і проти колективізації сільського господарства. Цим питанням, крім поточного висвітлення, було присвячено і окрему книжку журналу.
Ряд книжок журналу, що припадають на середину минулого року присвячено в основному матеріялові окремим питанням, наприклад, – кооперативний номер, профсоюзи в боротьбі з релігією, релігія і воєнна небезпека, медицина й релігія, Жовтень і релігія тощо. Ми вважаємо, що ця метода повинна була дати відповідні позитивні наслідки: це концентрує увагу читача на окремому комплексі питань і допомагає низовому активісту-антирелігійникові здобути більш-менш вичерпливі знання з даної галузі для біжучої пропаґандистської роботи.
Матеріял з місць цікавий, в належній обробці і досить багато ілюстрований.
В методичному двотижневому бюлетені «На допомогу антирелігійникові» подано методичні вказівки для активу СВБ, поради, тези відповідей, програми гуртків, самоосвітній курс, постанови та директиви ЦР СВБ України, бібліографія тощо. Це матеріял безумовно корисний для повсякденної роботи активіста безвірника, примушеного іноді об’єктивними обставинами у своїй роботі обмежуватися лише тим, що йому пощастить вичитати в журналі «Безвірник», бо інших книжок не завжди можна знайти.
Це позитивні риси журналу. А ось і недоліки. Журнал все ж таки мало надає уваги таким галузям науки, як історія культури, історія атеїзму, питання діялектичного матеріялізму, розгляд реакційних філософських систем та збочення од діялектичного матеріялізму до ідеалістичних концепцій, – що зараз має особливо велике значіння. У журналі не досить того матеріялу, що сприяв би всебічному, глибокому й систематичному вихованню матеріялістів у повному розумінні цього слова.
Ми повинні поглибити свою пропаґандистську роботу, щоб широкий актив опанував діялектичний матеріялізм, як основу світогляду і методу мислення. І от відповідного матеріялу з цього боку журнал дає дуже мало. Коли в журналі мало місця для цього, то треба збільшити обсяг його, потреба бо дуже нагальна. Треба подавати статті дискусійного характеру, що, безумовно, викликатиме зацікавленість читача, розбуркає його думку, примусить більше читати серйозні книжки. Крім того, в комплекті за минулий рік кидається у вічі мала кількість матеріялу, що висвітлював би стан релігійного дурману і антирелігійну роботу закордоном. Треба відзначити також і випадки запізнення з кампаніями. Хиби ці виправити є можливість і це треба зробити.
На обгортці, де проставляється тираж, цифри солідні: 31.000… 35.000… 37.000… (На останніх книжках біжучого року навіть – 44.000). Це – покажчик, що поперше, свідчить про надзвичайно високий масовий інтерес до антирелігійної боротьби і матеріялістичного виховання, – інтерес, що мусить чим далі ще більше зростати, а подруге – цей покажчик накладає і великі зобов’язання, що їх треба виконати максимально. Для цього у журнала є всі передумови.
Гр. Мякшін.
