Архів старих газет
 ---------------------------------------------------
www.oldnewspapers.com.ua
Ціна 2гр.
 ---------------------------------------------------




Сонна хороба

Сонна хороба або епідемічне запалення мозку з’явилася підчас імперіялістичної війни (вперше описана в 1916 р.) і є отже безпосередньою спадщиною її. Назву свою хороба дістала у зв’язку з тим, що в її гострім періоді за великої кількости випадків спостережено розлад сну. Звичайно, це визначається сплячкою протягом 2 – 3 тижнів і більше. Хорого легко розбудити, він відповідає на запитання, їсть і тут же розмовляючи, знову засипає з ложкою в роті і так спить цілу добу. Іноді, навпаки, хорі страждають приблизно протягом такого ж часу безсонням, або зіпсутим сном: сплять вдень, вночі – безсоння. Наявність цих порушень нормального сну залежить від ураження за цієї хороби в головному мозкові ділянки, що відає реґулюванням сну та неспання. Звичайно, при цьому є ще й інші ознаки, що вказують на запалення мозку.

Зазначимо, крім того загальне психічне та рухливе зворушення, що спостерігається підчас цієї хороби.

По скінченні «гострого» періоду, хорі за сприятливого кінця його можуть почувати себе впродовж місяця, а іноді років цілком здоровими. Але за значної кількости випадків потім починають повільно розвиватися явища, що по суті являють наслідки від перенесеної сонної хороби. Саме ця ділянка головного мозку, що постраждала, поступово, часто з роками, виявляє свою дальшу нездатність вправлятися з властивими їй функціями, і дедалі більше вимальовуються ознаки цієї нездатности. Особливість же цих хронічних наслідків сонної хороби полягає в тім, що і при цьому виявляється враженими центри, де зосереджено керування нашими «автоматичними» рухами, що нормально відбуваються без участи свідомости. Адже, коли ми рухаємося, то для цього ми не робимо щоразу волевого, свідомого зусилля. В цьому немає потреби, бо це відбувається автоматично, як звичайний рух, вироблений тисячоліттями.

Так само «автоматично» нормальну ходу супроводжують гойдні рухи рук та мускули тіла перебувають у стані певної готовости зробити рух. Аналогічно з цим, характер автоматизму має і властиве нашій мові і правильне членороздільне вимовлення звуків.

Ось ці функції і порушуються підчас хороби. Нормальний стан мускулятури, обличчя та всього тіла, що за нього вона готова до першого ліпшого руху міняються, стають напруженими рухи і у зв’язку з цим утруднені, з’являється загальна скутість. Щоб зробити рух, доводиться зробити велике зусилля. Обличчя за силою цієї ж таки причини (напруження мускулятури обличчя) прибирає вигляду маски, бо звичайно жива міміка обличчя не може в зв’язку з цим виявлятись. При цьому ж з’являється підвищена діяльність слинних залоз з постійною слинотечею. Хорий ніби правильно починає говорити, потім окремі звуки зливаються в одне неправильне дзищання. Подібне до цього можна бачити і підчас ходіння. Почавши правильно йти, хорий часто не може спинитися, починає напів бігти. За більшости випадків можна також спостерігати незалежний від бажання хорого і не зв’язаний з будь-яким відповідним переживанням плач або сміх, та постійне тремтіння руки або ноги.

Всі ці явища разом взяті, особливо зовнішній вигляд хорого наче б скутого в своїх рухах з нерухомим обличчям та періодично повторним сміхом без достатнього приводу, справляють вражіння тяжкого психічного захорування. Справді ж це не так. Хорі на сонну хоробу добре зорієнтовуються в своїм оточенні, правильно оцінюють своє становище в зв’язку з захоруваннями, не страждають манячними уявленнями. Суть тут не в порушенні загальної вищої психічної діяльности, як у психічних хорих, а в розладі певних апаратів, що за допомогою їх відбуваються в нормальних умовах зазначені попереду функції. Сонна хороба в її гострій формі, хоча й поширюється епідемічно і є інфекційним захоруванням, але її здатність переходити від однієї людини до другої, тобто її «заразливість» дуже незначна. Частенько вона прилучається до інших інфекцій – тифу, грипу, тощо. Цим пояснюється розвиток хронічних наслідків сонної хороби іноді після тифу, або іншої хороби. Тепер є порівнюючи велика кількість хорих з цими наслідками після епідемії сонної хороби в 1919-20 р.

Лікарські заходи щодо цих хорих зводяться до того, щоб лікарськими речовинами та іншими методами зменшити загальну скутість, «напруження» м’язів, цим самим полегшити можливість хорим рухатись, одночасно обмежуючи й інші виявлення хороби.

Д-р В. С-т.

——————————————————————————————————————————————-
Чиряк надвірнього слухового проходу

З усіх гострих захорувань шкіри надвірнього слухового проходу частіше всього зустрічається й має найбільше практичне значення – чиряк.

Чиряк – гнійне запалення, що виходить з потової залози, або волосяного мішка.

Сверблячка, неохайність, сторонні тіла, скупчення сірки, неправильний догляд матерів за вухами грудних дітей, являється моментами, що доводять до ковирянки в ушах різними, часто брудними інструментами, з яких самими улюбленими являються жіночі шпильки й сірники. Дуже часто вже при існуючих гнійних виділеннях з уха (при хронічній екземі, гнійнім запеленні середнього вуха) і відсутності належного догляду за ним, шкіра слухового проходу мокне, робляться тріщини, з’являється сверблячка, розчіси, дряпини, все це допомагає і полегшує впровадженню інфекції в товщу шкіри, результатом і є чиряк. Іноді чиряк надвірного слухового проходу являється спутником загальної чирякуватости, або загального захорування напр. діябета, або цукрівиці (справжньої). Болі в усі, що збільшуються при лежанні, пульсуючого характеру, часто набуваючи нестерпучого характеру, що лишають хорого сну (залежить від нервової конституції хорого й локалізації чиряка). Біль голови й загальні нездужання, являється головним суб’єктивним симптомом хороби про яку тут ми пишемо. Об’єктивно ми спостерігаємо більш, або менш виявлену підпухлість і зчервоніння шкіри слухового проходу, підпухлість ушної раковини й покровів пипкового наростка, підпухлість хоробливість лімфатичних залозок; біль при тисненні на стінки слухового проходу й козьолок, а також при потягуванні за ушну раковину.

Останній симптом служить за відмінну ознаку чиряка надвірнього слухового проходу від мастоїдита, гнійного запалення пипкового наростку, при якому біль від тиску спостерігається на вершку пипкового наростка і по всій його поверхні, а тиски на стінки слухового проходу й потягування з раковину проходу лишається без болі. В цих же випадках дуже важливо виявити чи не являється чиряк ускладненням колишнього гострого, або хронічного гнійного запалення середнього вуха. Чиряк не часто притуплює слух тільки при повнім закритті просвіту, підпухлости слухового проходу, звичайно, слух зберігається і хорий добре чує балачку пошепки, чого при процесах у середньому вусі ми ніколи не бачимо й завжди матимемо значне пониження слуху. Чиряк надвірнього слухового проходу, дуже часто при поступовім збільшенні хоробливости й підпухлости, на протязі 4 – 5 а іноді й 7 – 9 днів веде до вистигання й до розрізання, з виділенням гнійної пробки, після чого всі явища поступово зникають і через 1 – 2 тижні не залишається й сліду від колишнього тяжкого захорування. При належнім лікуванні й догляді іноді ми спостерігаємо, що запалення не досягаючи до найвищої точки, припиняється, явища затихають і підпухлість розсотується без нагноєння. При неправильнім лікуванні й догляді хороба погіршується, обтяжуючи суб’єктивні симптоми, дуже часто веде до поширення інфекції на сусідні ділянки, з одного чиряка утворюється ціла серія чиряків, що виникають один за одним (чирякуватости, або фурункульоза) процес набуває характеру розлитої поразки всього слухового проходу з сильною підпухлістю його, різкою хоробливістю, порушенням слухової функції й значно визначеними загальними симптомами. Такі розлиті поразки можуть довести до флегмонозного запалення слухового проходу й частин, що знаходяться навколо його, а при переході процесу на надхрящницю надвірнього вуха – до перехондриту ушної раковини зо всіма її наслідками, аж до спотворення її. Лікування повинно забезпечити спокій хорому вухові, сприяти обмеженню процеса, не роздразнювати і збільшувати приток захисних сил організму. Для цього треба кожний день, а ще краще 2 рази на день вичищати надвірний слуховий прохід стерельною ватою й замазувати тонким шаром якої небудь індиферентної мазі, після цього наложити на все вухо невелику пов’язку. Добре впливає, зменшуючи біль і викликаючи гіперемію, зогрівальний компрес з спирту, або Бурівської рідини. Ця рідина також вживається в формі вогких компресів при вогких процесах. Корисно також уводити в ухо стрічечку марлі, насичену спиртом. Сухе тепло в формі синього світла лямпи «Солюкс» або просто вугільної електричної лямпи, якими злегка прогрівають хорий бік, та зменшують біль і прискорюють закінчення процесу.

Профілактичні засоби полягають: в загальній гігієні, належному догляді вух з гнійними виділеннями, особливо у дітей (обмивання надвірних частин вуха теплою водою, а ще краще – розчином борної кислоти і змазування індифирентною маззю). Коли свербить вухо, треба протирати його спиртом, або тройним одеколоном; витягати сторонні речі і сірчані пробки повинен тільки лікар.

Можна обережненько витирати чистою ватою тільки навколо надвірнього слухового проходу. Щоб фурункули не повторювались, треба проробити таке лікування: протягом 7 – 10 днів – щоденно змазувати слуховий прохід тоненьким шаром мазі і вкладати марлеву стрічечку, змочену чистим спиртом.

Д-р І. Давидов. 

Copyright 2010-2015 oldnewspapers.com.ua
pressaxix at gmail dot com
 designed in Happines.in.ua