Архів старих газет
 ---------------------------------------------------
www.oldnewspapers.com.ua
Ціна 2гр.
 ---------------------------------------------------




П’ять державних мужів рятують світ і цивілізацію

Карл Радек

Всякий громадський лад і всяка доба мають своїх героїв, що виявляють її серцевину, виявляють її прагнення та мрії. Історична метода, що намагається змалювати картину світового розвитку у біографіях великих людей, нікуди не годиться, бо вона приписує “героям” сили, яких у них немає, і знімає дійсних героїв, маси, що творять своєю працею життя. Але біографію і портрети все ж мають свою добру сторону. Вони можуть показати в особі “героїв” дуже добре, чим дихає, кляса, що вона робить.

Ми не маємо наміру говорити тут про героїв соціялістичного будівництва, ми не маємо наміру говорити про сотні тисяч ударників, що посувають вперед соціялістичну країну шляхом великого будівництва: ми не маємо наміру говорити про компартію, цього масового творця історії; ми не маємо наміру тут говорити за проводирів компартії, що спираючись на робітничу клясу та на партію, спільно з нею виробляють пляни великої будови і керують нею.

Ми хочемо дати тут коротенькі зарисовки керівних людей капіталістичного світу, щоб читач міг сам зробити висновок про стан цього світу та про його майбутнє.

ҐУВЕР – ПРОРОК, ЩО З НЬОГО СМІЄТЬСЯ ІСТОРІЯ.

Пан Ґувер президент наймогутнішої імперіялістичної держави. Він прийшов до влади на хвилі капіталістичного піднесення Америки.

Держачи в руках таблицю курсу біржових акцій, він показував пальцем в будуччину і віщував американському народові: “поведу тебе туди, де немає більше бідних” .

Американська буржуазія обрала пана Ґувера на президента, бо він уславився, як великий інженер, організатор промисловости, організатор торгівлі. Саме така людина, що могла зміцнити й увічнити проквітання.

Вибухнула американська криза. Скрижалі пана Ґувера з індексом біржових акцій вщент розбилися. Та пан Ґувер не падав духов, він віщував далі: “хутко пронесеться гроза, треба тільки бадьоро дивитися в будуччину і удавати, що нічого не трапилося”. І щомісяця пан Ґувер повторював свої пророкування щодо швидкого кінця кризи. Так він їх повторює по сьогоднішній день. Його пророкування вже стали за об’єкт глузування, навіть в буржуазній пресі. Пан Ґувер збанкрутувався так, що ряд вождів його власної партії благають його зробити партії останню послугу – відмовитися від кандидатури на виборах.

Та пан Ґувер не хоче здатися без бою. Якщо він збанкрутував на пророкування, то може його вивезе плян подолання кризи. І пан Ґувер фунціонує. Він рятує европейський капіталізм відстрочкою платежів за позиками. Але рятівний його плян ще не став законом, а рятовані европейські банки летять в безодню і тягнуть за собою американські. Він хоче вреґулювати питання про борги, але американський парлямент і сенат заявили йому: “облиш рятувати, а то буде гірше”.

Пан Ґувер уже зрозумів, що він, представник найбільшої капіталістичної держави, не знає куди вона йде. Він стає ліричним, пише не то статті, не то вірші прозою, благаючи господа бога, цебто капіталістичну стихію, якось закінчити власними засобами світову кризу не удаючись до його, пана Ґувера, допомоги. Якщо бог не допоможе, пан Ґувер провалиться на виборах. Він вважав би це за таку поразку людства, що не може повірити, щоб це могло трапитися.

РАМЗАЙ МЕКДОНАЛД АБО ФІГОВИЙ ЛИСТОК ЧЕРЧІЛЛЯ.

Стара Англія – перед війною перша імперіялістична держава світу котиться до безодні. Пани реформісти бралися її рятувати своїми пілюлями та коли щілини поширшали і захиталися підвалини будівлі, вони звернулися з страхом до старих хазяїв благаючи: “рятуйте самі й себе і нас”.

Пан Мекдоналд висадив реформістський кабінет, перейшов відверто до табору консерваторів, щоб рятувати фунт. Він присягався, що робить це виключно в інтересах пролетаріяту, бо кому ж більше втрачати від банкрутства золота, ніж пролетаріятові.

Пани консерватори не дурні. На чолі доброго консервативного кабінету повинен за доби світової революції стояти обов’язково робітничий проводир. Пани консерватори самі відмовилися рятувати Англію і Мекдоналд, що допоміг їм здобути найбільшу виборну перемогу за ввесь час їхнього існування, став на чолі консервативного уряду. Цей уряд не врятував фунта, та зате вийшов на шлях протекціонізму, накладає мита на чужоземні товари, подорожчує під час кризи життя і готує зменшення допомоги 2 1/2 млн. безробітних.

На додаток він береться знову посилено душити Індію і все це освячує попівськими проповідями та соціялістичними фразами. Пан Рамзай Мекдоналд, блазень, що повинен відволікати стрибками увагу народніх мас від того, що готує найрішучіше ворог їхній: старі рабовласники – лицарі англійського імперіялізму.

ПАН ЛЯВАЛЬ. КРАМАР НА ВАРТІ БІЛЯ БАНКОВОЇ БРАМИ.

Коли 1920 року на конґресі в Турі розколювалася соціялістична партія Франції, переходячи на рейки комунізму, молодий адвокат Ляваль щойно з’явившись на політичній арені, заявляв в кулуарах конґресу: ні, з соціяль-демократами він не піде, вони для нього надто помірковані. Він виконав свої обіцянки. Він не пішов з соціяль-демократами. Він пішов просто й одверто до самої буржуазії. “Їхати так їхати” – сказав папуга, що його кішка тягла за хвіст.

Пан Ляваль походить з французької провінції Овернь, що постачає Парижові двірників та дрібних крамарів вугіллям. Овернця вважають за людину хитру собі на умі. Адвокат з Оверні був не тільки собі на умі, а й собі для кишені, він відверто перекочувавши до табору буржуазії, швидко почав робити кар’єру, енерґійно розвиваючи діяльність в кулуарах, беручи участь в усіх інтриґах. Він був і приятель Бріяна і підставляв йому ніжку. Таким способом йому пощастило сісти в крісло прем’єр-міністра, і в цьому величному кріслі він розвиває всі таланти властиві крамареві з Оверні.

Франція нагромадила золото. “Держи руку на кишені!” – каже пан Ляваль. “Ані копійки не позичай людині, що її справи йдуть кепсько, навпаки – хапай її за горло тисни, нехай платить борги”. Так робить крамар зі своїм клієнтом, що заборгував за гас, городину та м’ясо. І як крамар, боючись крадіжки, посилює замки, так пан Ляваль посилює озброєння Франції.

Але овернці нарід завзятий, вони стережуть не тільки своє добро, але зазіхають і на чуже. І пан Ляваль, виголошуючи фрази про мир, не від того, щоб запустити руку в чужу кишеню не від того, щоб взяти участь в загарбанні того, що погано лежить.

БРЮНІНҐ - ІВАН ХРЕСТИТЕЛЬ ФАШИЗМУ

Він знайшов геніяльний плян державного рятування Німеччини від революції.

Щоб промисловість могла продавати свої товари – треба зменшити собівартість виробництва, знизити заробітну плату. Та коли знизити заробітну плату країни, де переважна більшість людности живе з найманої праці, то хто ж викуповуватиме товари. Німеччина вивозитиме їх, але всі інші капіталістичні країни підвищують митні тарифи, щоб захистити свій ринок від імпорту чужоземних товарів. Але тоді Німеччина також може підвищити свої тарифи. І пан Брюнінґ підвищує тарифи на всі речі широкого вжитку.

На голяндському кордоні, через який іде контрабанда тютюну та інших колоніяльних товарів, відбуваються бої між контрабандистами та митними урядовцями, при чому контрабандисти користаються з панцерних автомобілів. Але підвищення Німеччиною тарифу, підвищує ціни на сировину, сільсько-господарські продукти, збільшує собівартість виробництва. Кішка крутиться, намагаючись витягти себе за хвіст.

Відверті фашисти з Гітлером на чолі домагаються влади, але пан Брюнінґ стоїть як скеля “боронячи – за словами “Форвертса” – підвалини демократії”. Але фашисти зібрали 6 млн. голосів і вони проти демократії. Комуністи зібрали 5 млн. голосів і теж проти демократії. Що ж тут робити? Щоб врятувати демократію, пан Брюнінґ сам її скасовує: з усією демократичної ваймарської конституції лишився тільки знаменитий 48 параґраф, що дозволяє обходитися без конституції. Газети закриваються, збори забороняється. Та пан Брюнінґ не обмежується заборонами. Він має позитивну програму і він наказав всій Німеччині любити одне одного, принаймні три дні різдв’яних свят. В ці три дні заборонена будь-яка політика, всякі збори, всякі відозви все – що може благочестивого німця роздратовувати та штовхати на боротьбу з іншими.

І над всією Німеччиною сидить, як найвищий правитель п-н Брюнінґ, роблячи що йому наказує фінансовий капітал, не питаючи нецікавої думки, так званої “демократі”. І все це разом зветься боротьба з фашизмом.

ХИЖИЙ ЗВІР – БЕЗ ІМЕНИ.

Ми, европейці, занадто зле знаємо деталі японської політики і тому я не беруся змальовувати індивідуального портрету керівника японської політики, тим більше, що невідомо, хто нею керує. Всі представники японської панівної кляси зливаються для нас в одну картину. Маленька людина з застиглими рисами обличчя, обличчя якої час від часу викривлюється в посмішку. Ми дуже добре знаємо, чого хоче ця маленька людина. Вона душить і давить своїх робітників і селян, просто забороняє “шкідливі думки” і надсилає добре організоване військо на загарбання Китаю.

Роблячи все це, він жалісливо говорить, як герой Гоголя “Якщо я цього не буду робити, я ж зовсім охляну”.

І маленька людина з японських островів провадить війну в Маньчжурії, заявляючи, що це не війна. А ця війна – готування до світової війни.

ГЕРОЙ БУРЖУАЗІЇ НАШИХ ЧАСІВ.

Тепер зберіть всі ці риси і ви матимете ілюстрацію до комуністичної тези: відмираючий капіталізм, що задихається в своїх суперечностях. Він шукає виходу на шляхах фашизму, на шляхах нової війни. Він дуже боїться війни між імперіялістичними державами і тому він мріє про таку війну, що об’єднала б весь капіталістичний світ, про війну проти СРСР. Якщо пощастило б придушити Радянський Союз, то в загальний казан пішла б не лише величезна країна від Березіни до Владивостоку, але тоді можна було б придушити Китай, то було б що грабувати і що робити і тоді може змогли б на час “вихопитись” Ґувери, Мекдоналди, Лявалі, Брюнінґи та люди “країн сходячого сонця”.

Державні мужі відмираючої буржуазії мріють. Та в мріях вони лише забули, що чотири літери – СРСР – визначають мільйони робітників та колгоспників, що стануть із зброєю в руках на захист своєї країни та мільйони світового пролетаріяту, мільйони колоніяльних рабів, що вдарять у тил буржуазному світові – якщо державні люди капіталізму захотять лікувати кров’ю та залізом старече тіло відмираючого капіталізму. 

Copyright 2010-2015 oldnewspapers.com.ua
pressaxix at gmail dot com
 designed in Happines.in.ua