Весела казка про з сумним кінцем про Федору-Дуру та про генерала Шкуру або-ж як із Шкури вийшов … ремінець
Жила собі Федора-Дура,
Що ввесь гукала вік:
„Врятує генерал нас Шкура!"
І зараз Шкуру смик!
Але пробач мені, читачу,
(Не знаю як Вас звать!),
Що маю вередливу вдачу
З кінця розпочинать.
Бо зараз надто час біжучий
Спита з Вас кожний: „Ну?
„Почалась казка ця щипуча
„В Ростові на Дону?"
Авже-ж, читачу, Ви вгадали
І бачите самі:
Навіщо-б час ще марнували
На той початок ми!
Ну, а тепера я вже далі
Розповідать почну…
То значить казку так почали:
- В Ростові на Дону
Чогось з'явилася фігура,
Що мала дикий шал
Та ймення два: Федора-Дура
Й Денікін генерал.
На той би шал потрібно ліку,
То-б може він й пропав -
Та Бог Федору-Недоріку
Все з зіллям обминав.
І ось пишалася Федора,
Гукала на ввесь світ:
- „Хоч народилась я й учора -
„Сьогодні-ж «Троцький» цить!
„Залиш з Росією амури,
„Бо маю війська тьму
„Ще маю генерала Шкуру…
„В полон тебе візьму.
„А ти, - не вартий навіть канта, -
„Що на моіх штанах,
„Ти не лякаєшься Антанти?
„Ще й лізеш, мов реп'ях?
„Затиш, кажу-ж бо, авантюри,
„Бо Шкурі лиш звелю -
„Стрибне враз генерал мій Шкура
„З Ростова й до Кремлю!
„І ти і військ твоіх частини
„Зайграють шкереберть!
„Оттак з Ростовськоі перини
„Вам заподію смерть"
За цим зібрала ця Федора
Численну панську рать:
Щоб від „чекістского позора"
Росію рятувать.
Звеліла вичистить погони…
І всі, хто крав й не крав,
Як тілько задзвонили в дзвони
До лави струнко став.
Лиш вишикувалась в лави
Денікінців сім'я,
Федора - генерал наш бравий -
Почав верзти ім: «Я»…
Тай гикнув - бо смашна вечера:
Дві гуски та гиндик,
Мов схтіли вилетіть тепера
Й отай счинили: „Гик!"…
(Бо бач, хоч в генеральскім пузі,
А тісно втрьох лежать
Та щей в горілчаній калюзі
З незвички спочивать).
Й з цим контр-революціонери:
Дві гуски з гиндиком,
Заснули в пузі ненажери
На віки-вічні сном.
А той гукав знов до громади:
- „Я кличу всіх у бій,
„Хто прислужитись з Вас є радий
„Вітчизні дорогій!
„Не діждуть Лєнін й Троцький зроду
„Поперти нас назад!
„Бо ми несем Росіі згоду,
„Державність, спокій, лад!
„Поміщикам несем маєтки,
„А фабрикантам - все…
„(Хапайте-же, дітки, хто з Вас меткий
„У росіян усе!)
„Народу ми даруєм волю -
„Бо-ж вік він працював…
„(Що-ж то за волю - ей! ніколи
„Я й в вічі не видав!)
„Ну, а робочим?… Що-ж робочим… -
„Торішній з фабрик дим!
„Щоб серед них було охочим
„Нас згадувати чим.
„А, на Вкраїну, на Петлюру,
„Й на поміч іх - начхать!
„Ми всі гуртом: Ви, я та Шкура
„Все зможем звоювать!
„Беріть-же, дітки; хто що стріне,
„Багато є добра!
„За Русь! За матушку єдину
„Та за царя - ура!
„Ура!" - гукнули всі одразу
Пришлась ім річ оця.
До смаку… Не було іх сказу
Ні міри, ні кінця!
І тут стояв сам вірний Шкура -
Страшний, мов бронєвік! -
Не знавши, як Федора-Дура
Йому вкоротить вік.
Бо тілько фронт його почнеться,
Де трапиться біда -
До Шкури крик його несеться:
„А ну-ка ке сюда!"
І Шкура скілько раз, мов сокіл,
На генеральський крик
Летить було сердега - покіль
Не висунув язик…
А врешті з Шкури стала й Шкурка:
Не стало козака -
Так, мов якась-то дохла курка…
Федора-ж все гука:
- „Туди! Сюди!" - все не вгаває…
Як звідкись взявсь Махно:
Він смик за Шкуру й розглядає -
Крий Боже! Що воно?
У Шкурку знитивсь зпершу Шкура,
А нині - що за грець!? -
Вглядається Федора-Дура
І бачить: ремінець!
-----
Пізніш так Осінь, баба хмура,
Скінчила казку цю:
Повісилась Федора-Дура
На вірнім… ремінцю.
Дірка з бублика.
