Архів старих газет
 ---------------------------------------------------
www.oldnewspapers.com.ua
Ціна 2гр.
 ---------------------------------------------------




Будиночок на Воронцовій горі

(Від наших спеціальних кореспондентів)

Скелі корабельної сторони, розташовані коло берега ізумрудної Севастопольської бухти, густо всіяні біленькими хатками. Серед них, в Апполоновій балці тулилася колись хібарка, де проживала сім'я старого моряка Дмитра Миколайовича Папаніна.

Перший же школяр, до якого ми звернулися за довідкою, сповнений гордості за свого славетного земляка, вказав на місце, де зростав майбутній прославлений дослідник неприступних арктичних просторів, Герой Радянського Союзу Іван Дмитрович Папанін.

Від хібарки лишився лише спогад. Та й назва самої балки тепер інша - вона зветься Папанінською.

Старий Папанін вже одинадцять років живе на новому місці, на самій вершині Воронцової гори, де й досі залишились сліди від історичних бастіонів часів севастопольської оборони. Останній стовп міської освітлювальної сітки стоїть коло самих вікон папанінського будиночка. Електрику проведено сюди недавно, щоб старик слухав по радіо передачі від жильців легендарної станції «Північний полюс», нині дрейфуючої в Гренландському морі.

Навіть зовнішній вигляд відремонтованих недавно кімнат свідчить про те, що очолюючий героічну четвірку зимівників Іван Папанін становить велику гордість батька. На стінах - численні фотографії, які відображають момент відльоту експедиції Шмідта на Північний полюс. І серед них красується знайоме всій країні вольове, що добродушно всміхається, обличчя героя-сина. Ось він з своєю дружиною. Ось він перед посадкою в літак прощається з батьком, який спеціально, вперше на 72 році життя приїхав у Москву для проводів. Ось він серед друзів і родичів. Центральне місце серед цих фотографій займає великий кольоровий портрет вождя народів товариша Сталіна, портрет того, хто запалює всіх радянських патріотів на героічні подвиги.

Не зважаючи на свої 73 роки, Дмитро Миколайович, свіжий, бадьорий і досі, хоч і одержує пенсію, не кидає служби. На будівництві, де старий працює сторожем, він вважається найакуратнішим, добре виконуючим роботу працівником. В ньому позначається довгорічне морське загартування, звичка до діяльного трудового життя.

Як і всі старі моряки, Дмитро Миколайович говорить короткими, уривчастими фразами. Особливо скупий він, на слова, коли згадує своє далеке, нерадісне минуле.

Біографія батька Івана Папаніна подібна до біографії сотень інших севастопольських пролетарів.

В 1877 році він був призваний у царський флот, де прослужив сім років на броненосці «Екатерина». Це були роки нестерпної муштри, постійного знущання над гідністю людини. Минуло більше півсторіччя, але старик ще пам'ятає прізвища своїх лютих катів:

- Хіба можна порівняти життя радянського моряка з каторжним животінням царського матроса, - пригадує Дмитро Миколайович. - Ось, для прикладу, випадок, що стався зо мною. Стояв якось я з товаришами на палубі «Екатерины». Сміявся з жарту товариша. Звідки не взявся офіцер Васильєв. Побачивши усмішку на моєму обличчі, він брутально вилаявся і нізащо вдарив мене кулаком по обличчю. Коли я поскаржився на це старшому офіцерові, - той в покарання за те, що я насмілився скаржитись, поставив мене на кілька годин під рушницю… Офіцерський ляпас довго горів на моєму обличчі. За нього добре відплатив мій син Ванюша, який в роки громадянської війни, перебуваючи в матроських загонах, здорово поколошматив білу офіцерню.

Старик з неприхованою любов'ю говорить не тільки про свого сина Івана - видатного радянського дослідника Арктики. Законну гордість батька становлять й інші його сини та дочки. Тут же в Севастополі живе Олександр Дмитрович, відважний командир Чорноморського флоту. В 1922 році він серед комсомольців першого призову пішов у флот і був у числі тих, хто відбудовував старі і споруджував нові радянські кораблі. В Севастополі на заводі працює і другий син - Яків Дмитрович, бригадир стахановської бригади. Одна дочка - Олександра - замужем за командиром-далекосхідником, друга - Олена - дружина моряка, третя - Ксенія - живе в колгоспі під Севастополем.

- Майже вся наша сім'я міцно зв'язана з морем, - з гордістю зауважує Дмитро Миколайович.

Папаніни користуються в Севастополі широкою популярністю. Іван Папанін не пориває зв'язків не тільки з сім'єю, а й з рідним містом, з старими соратниками по боях громадянської війни. Між Гренландським і Чорним морями йде листування по ефіру. На новий рік у відповідь на поздоровлення батька і друзів, - начальник дрейфуючої станції «Північний полюс» - Іван Папанін надіслав своїм землякам відповідь на телеграму:

«Дорогі земляки, поздоровляю Вас з новим роком. Від усієї душі бажаю своєму рідному місту зустріти новий рік весело, радісно, з прекрасними показниками стахановської роботи. Мій найсердечніший привіт друзям дитинства. Маю надію особисто розповісти, як завоювали Північний полюс, який сторіччями був таємницею для всього світу. Сердечно тисну руки».

Через свого брата Олександра він запевняє земляків, що легендарні зимівники з честю виконають завдання партії і уряду:

«Передай морякам, що сталінський прапор перебуває в надійних руках», - пише він в одній з телеграм.

Маленький будиночок на Воронцовій горі відвідують червонофлотці, трудящі Севастополя та інших міст, цікавлячись новинами з дрейфуючої станції. І якщо це відбувається увечері, - старик любовно настроює  присланий йому Отто Юлійовичем Шмідтом радіоприймач і жадібно ловить останні новини з Гренландського моря.

Йосиф Кисельов.

Я. Емануїлов.

м. Севастополь.

Copyright 2010-2015 oldnewspapers.com.ua
pressaxix at gmail dot com
 designed in Happines.in.ua