Чорносотенний генерал Денікін зібрав царських опричників і йде з ними на українську землю нову неволю будувати. Чорносотенні комуністи облекшили йому завдання страшним катуванням та грабунками і він заняв велику часть нашої Батьківщини. Здержала його аж обєднана Українська Армія, яка вже 2 роки обороняє від лютих ворогів Рідний Край тай ще справиться вкінці і з царським посіпакою. Треба тільки Українську Армію зміцнити новими силами, бо безмежні простори нашої країни лиш весь нарід в силі оборонити.
Головний Отаман наказав мобілізацію 10-річників (від 1889-1898). До зброї покликані всі сини України від 19-ти до 30-ти літ по обох боках фронту. В області обсадженій Українським Військом мають змобілізовані зголошуватися або у військових частинах (в прифронтовій смузі) або в повітових комісаріятах (в запіллі); обовязані до військової служби по той бік фронту (в полосі обсадженій денікінцями і більшовиками) мають голоситися до повстанських відділів. Хто не виконає цього наказу, цей негідний зватися сином України, він підлий зрадник Рідного Краю! Йому не буде місця в Вільній Україні!
Населення мусить при тім виявити видатну допомогу! Мобілізовані мають являтися до військової служби у власних одягах і з власною зброєю. Кожному ясно, що більшовицькі грабіжники забрали військове майно з України, а наш Край, окружений з усіх боків ворогами і від світа відрізаний, не має наразі змоги привезти потрібне майно зза кордону, де воно для нас закуплене.
До мобілізаційної праці покликані і галицькі частини в своїй области.
До них звертаємося з особливим зазивом, аби вони взялися за діло так гарячо, і розбурхали народ проти завзятого ворога так само, як було це в червні і липні в Галичині. Такою роботою скріпилася в Галичині Галицька Армія, таким самим робом стане сильне й Українське Військо Соборної України і випре всю вражу наволоч поза межі Рідного Краю. Розуміється, передовсім треба приготовити для мобілізованих приміщення й харчі.
Інтервенція Антанти?
„Журналь Свісс" подає, що на Україну вибирається велика місія Антанти, яка розмежує окупаційну полосу поміж Денікиним та Петлюро. Денікин мусив би тоді віддати Українцям Київ, а сам мавби звернутися на північ від Курська.
Польща перед голодовою катастрофою. Надії на Україну.
В „Курєрі Львовскім" з дня 24. ІХ. читаємо: З Варшави доносять до краківського „Часу": „Справа виживлення виживлення держави представляється доволі некорисно. Ми мусимо зріктися помочі Зєдинених Держав П. А. і Арґентини в наслідок оплаканого стану нашої валюти. Зрештою Америка не має вже більших запасів, а мусить виживити Францію, Бельґію і почасти Анґлію. Певні запаси збіжа можемо одержати з двох джерел: з України і з Румунії. Коли з України і Румунії вдасться нам видобути кільканайцять тисяч вагонів збіжа, то виживлення наше не буде вправді обильне, але охоронимося принайменше перед голодовою катастрофою. В кождім разі треба зі сторони суспільности строгоі ощадности, щоби ми не впали в грізний продовольчий недобір".