Архів старих газет
 ---------------------------------------------------
www.oldnewspapers.com.ua
Ціна 2гр.
 ---------------------------------------------------




Україна - для Українців

(Конець).

(Я. М.). Із сеї нашої суспільної структури, де немає у нас таких пропастий між поодинокими станами та глибоких клясових ріжниць, можемо тепер винести користи та оминути грізних соціяльних терть.

Поза селянством, яке у своїй масі єсть дрібноземельне, кромі дуків на Наддніпрянщині, єсть ще у нас робітництво та інтеліґенція.

Робітницто у своїй сути демократичне, а інтелігенцію хоче дехто конче вмовити, що вона буржуазна кляса. Ніде правди діти, що й деякі інтеліґенти хорують на буржуїв та хотять надати собі бодай подібний вид.

Сеж смішно сказати, щоби із українських урядників і підурядників, яких за Австрії польський режим спихав в кут, а навіть адвокатів, з яких деякі доробилися і більших посілостей на парцеляції, поробилися раптом буржуї.

Що правда, декому могли гонори завернути голову тай трафляються осібняки, які друть носа з висоти своєї власти.

Та се у розумного чоловіка може викликувати сміх, так як прим. те, що за Австрії деякі наші панове, щоб додати собі блеску і сплєндору, вигрібували передпотолові „фон", „де Торба" і т. п. та причіпали до своїх назвиськ.

Наша інтеліґенція сеж по більшій части хлопські сини, які не мали часу відчужитися від його.

Вона не повинна іти в розріз з інтересами народу та інстинктовно почувати, що без народу їй ніщо діяти у світі.

Ніде правди діти, що є такі між інтеліґенцією і то між правлячими кругами, які безумовно за мало прислухаються до живчика народнього життя та прямо затикають уха та заплющують очі на бажання і потреби народні.

Треба йти з духом часу, революційний час вимагає творення нових форм, але не повільним мировим ходом, тільки жвавим революційним темпом.

Заскорузлість деяких наших старших політиків і незрозуміння ними свіжих подувів часу, причиняються немало до всякого рода внутрішних спорів і колотнеч, які для удержання єдности фронту дуже небезпечні. Ще й стара наша слаба сторона: особисті амбіції, охота виплинути на верх коштом другого, шкандибає в нашім політичнім життю не на останнім місці.

Сих всіх внутрішних, в теперішний момент для нас дуже непожаданих, терть можна легко обминути. Тільки деякі круги не сміють політику робити своїм виключним монополем, до керми в правлінню державою мусять бути допущені й нові творчі елєменти, які куди ліпше підхопили народню психіку та знають чого народ бажає.

Приневолити ті нові творчі елєменти до бездіяльности, се Сизифова праця.

І коли офіціяльна політика не допускає їх до співробітництва в державнім будівництві, а то прямо клеймує їх зрадниками, то їх житєва сила і енерґія звертається мимоволі із природнього мусу проти тих, які її хочуть закувати та засудити на скапаріння.

Не можна не признати заслуг нашій інтеліґенції в будуванні української державности.

На Наддніпрянщині і Наддністрянщині дала вона почин до перебрання власти в українські руки.

Та се ще не управняє її до сего, щоб найширші верстви селянства та робітництва безпосередно незаінтересувати в державній політиці.

А що доріс наш трудовий народ до державного життя, гляньмо тільки на галицький фронт; шість місяців не випускає мозолиста хлопська рука кріса та серед великих недостач боронить рідних осель перед заливом польських лєґіонерів.

Золотий матеріял із нашого трудового народу. І хай найдуться до сего майстри із ніжними пальцями та благородними душами, так чуда можуть з ним чинити.

Засядемо вкупі із селянином та робітником до спільної праці, памятаючи все клич: з народом і для народу, а ніяка постороння сила не буде нам страшна.

Не було і не буде такого блаженного часу, щоб між людьми не було непорозумінь; життя повне непорозуміння і тихого смутку.

Тільки у сей грізний час, коли важиться наша будучність, національний інтерес наказує нам взаїму вирозумілість та уступчивість.

Бачать старші політики, що життя переросло їхні переконання та програму, хай уступлять місця новим рвучим силам, а самі хай зажиють чести заслужених ветеранів.

Хай їх око тішиться видом тих нових молодих сил, які перенявши від них власть, не кидають каменем на попередніх робітників на народній ниві, але користаючи із досвідів своїх попередників, ведуть наш державний корабель на ясні води.

Хто сіє роздор між народом а нашою інтеліґенцією - робить нашій нації медвежу прислугу.

Чим єсть наша хоч і нечисленна інтеліґенція для українського народа, зрозуміли наші вороги.

Поляки, де можуть, дошкулюють українській інтеліґенції, а то й нищать її, а московські большевики уряджують на неї формальні погроми. А як консеквентно працюють ворожі агітатори, щоб збудити недовірє нашого народу до його інтеліґенції, се й не треба згадувати.

Ворожа агітація не буде мати успіху, як кождий то зрозуміє, що не на те кінчив він школи, щоб тільки розказувати народови, і то з ласки - але щоб йому й служити.

Ні звідки не маємо приятелів, які б нам сприяли, а то руку помічну дали.

Наша діпльоматія, опираючися передусім на власні сили народу, повинна шукати союзників. Слідами німецької діпльоматії, яка зразила до себе усі народи, не слід нам йти. Німеччина, хоч як сильна та з'організована, мусіла улячи переважаючим ворогам.

Приятелів тільки можемо тепер шукати між державами антанти. Італія нам прихильна, Англія і Америка при вмілих наших заходах теж перехиляться на нашу сторону. Чей тверезим Американцям не заблахманять Поляки очей. На Францію мусимо махнути рукою, бо вона надто заангажувалася із своїм польським вихованцем. Польські „шляґуни" хай здорові цмокаються із француськими маркізами.

Воскресіння України певне.

Не нагадуючи про те, що 300-літна московська неволя не змогла нас, згадаймо історію української державности за час сучасної россійської революції.

Большевизм залив усю Україну і здавалося, що немає виходу. Але щаслива політична конюнктура допомогла нам видвигнутися знову із упадку. Вправді дорого коштувала нас австро-німецька допомога, але задержання самостійности України багато варта.

Впрочім ся пригода навчила нас бути оглядними зглядом прошених і непрошених помічників.

Прийшло злощасне гетьманство, а з ним проголошення „возсоєдинення Россії". Народ сам, без чужої помочі, а то й против чужинців, скинув гетьманське ярмо.

А хибаж сучасний момент - боротьба на два фронти - не свідчить про животну силу народа?

Могло нам з початку здаватися, що Україну можна збудувати маніфестаціями, зїздами і т. п. парадами, нам хотілося опиханого хліба.

Тільки тяжким трудом збудуємо самостійну Україну.

Кажуть, що мати більше любить ту дитину, що коштувала її більше клопоту та невиспаних ночей.

Закріпимо ми свободу України важкими зусилями, так не дамо нікому видерти її.

Чи на тож тільки полилося доброї молодечої крови, щоб перший ліпший протягав по українське добро свої загрібущі руки?

Вхопить увесь народ за оружє - мов та лявіна змете своїх ворогів.

Ніяка ворожа сила не опреться всенародній стихії.

Незломною волею усего народа збудуємо самостійну Україну.

Коли мусимо з нашими ворогами боротися на два фронти: внутрішний і внішний уся народна енерґія мусить бути звернена на оборону рідних хат.

Був час в історії француського народу, коли то з усіх сторін наступали на нього вороги, ще й тяжкі внутрішні межиусобиці ослаблювали захитаний державний орґанізм, та він умів видобути із себе тільки енерґії, що з безпримірним одушевленнєм та погордою життя відбив усі ворожі затії.

Із тих часів і лунає нам пісня:

До збруї, громадо!

Ставаймо у ряди!

Щоб вражою кровію

Залити борозди.

Постій, 27 квітня 1919.

Copyright 2010-2015 oldnewspapers.com.ua
pressaxix at gmail dot com
 designed in Happines.in.ua