Архів старих газет
 ---------------------------------------------------
www.oldnewspapers.com.ua
Ціна 2гр.
 ---------------------------------------------------




Матеріяльні труднощі і любов друкованого слова

Сумному станові нашого видавничого руху, як і ліквідації В-ва «Червона Калина» присвятила наша преса цілу низку статтей. Недостача матеріяльних засобів громадянства стає головним арґументом. Сам цей факт заторкує ширшу проблему, а саме: Чи ми, українці, любимо чи не любимо друкованого слова?

Ріжні автори статтей на свій лад підходять до цієї справи. Знаємо, що загальне зубожіння інтеліґенції, яка щоденно зводить формальні бої за хліб насущний та часто-густо відмовляє собі навіть конечних речей, щоб якось звести кінці до купи, не дозволяє їй на такий люксус як книжка. Так, це правда, але… не все; бо є багато людей доброї волі, які при всіх труднощах передплачують таки нераз кілька часописів та купують і люблять читати рідне слово. Але як мало таких!

Сам я знаю навіть багато людей на добрих становищах, які могли б передплачувати не один, але два чи всі три щоденники і то без ніякої втрати для себе, та… на жаль, не мають ані одного. Чому воно так? Відповідь ясна. Такі вони громадяни! Бо коли загал нашої інтеліґенції бореться з матеріяльними труднощами – то щож сказати про село? Щож говорити про життя безземельних або малоземельних селян, обтяжених часто численними родинами? Щож говорити про їх нужденне животіння, коли вони сьогодні добігають до хати, де куриться з комина дим, щоб позичити вогню на розпал, світять деревляними скибками або лоєм – і це буденне явище. Заробітків нема, а як є, то по 80 сотиків денно, а ціна на господарські продукти мала, аж смішно мала. А всеж село нині читає розмірно дуже багато.

Річ зрозуміла, що серед таких непригожих обставин не може цвисти замилування до друкованого слова так, як повинно б. А проте справа таки рушила з мертвої точки. Село зачинає любити книжку й часопис. І хоч від уст відіймають собі люди тих кілька сотиків, а таки купують часопис бодай раз у тиждень. 75 примірників „Христос Наша Сила”, 75 примірників „Кооперативної Родини”, один щоденник, один дводенник, кілька тижневиків та періодиків на 800 душ у селі – це вже поважний успіх у порівнянні з тим, що було колись. А при добрій орґанізації продажі книжок можна це кількакратно побільшити. Можна помітити цікаве явище: коли місцевий кольпортер уже випродав усі часописи, то ті, яким не стало, відкуповують пізніше вже прочитані.

Таксамо можна б поширювати спершу малі популярні книжечки, а згодом поважніші. В першій мірі треба б подумати над тим, чи не вдалось би заснувати якусь централю у Львові, яка зорґанізувала б продажу книжок. Ця орґанізація мала б чи то мужів довіря, чи складниці по повітових осередках, зновуж повіт навязав би контакт з ідейнішими одиницями села, які маючи добру, цікаву та дешеву книжку в руках можуть її з гарним успіхом поширювати по селах, а також маючи катальоґи всіх видавництв могли б полагоджувати замовлення, чи то через централю, чи то просто у видавництвах. З власного досвіду можу сказати, що незорґанізоване „засипування” ріжними виданнями наших установ чи приватних осіб, що нераз навіть кілька разів посилають ту саму книжку, збуджує нехіть до купна книжки, бо не кожному всяка книжка підходить.

Головно селяни, яких експльоатують ріжні сектярі і пропаґандисти, ставляться з недовірям до того роду продажі книжок. Часто поштою надходить нелєґальщина, або і провокатори прикидаються кольпортерами, а потім приходять сумні наслідки, так, що деякі філії „Просвіти” заборонили вже виділовим читалень купувати книжки у кольпортерів без попереднього порозуміння з філією. „Продуценти” книжок забувають, що бідний консумент може також має якийсь смак, може сам хоче вибрати собі якусь книжку, а пізніше нарікають, що наражуються на кошти порта тощо.

Другою не менш важною справою є рекляма. Маю перед собою на столі кілька таких реклям-проспектів одного польського видавництва. Почасти в нас це вже робить Український Видавничий Інститут. Маючи таку рекляму проспект на якусь книжку не купую кота в мішку, але маю найдокладніші інформації про дану книжку і знаю де, яку і за кілько можу купити якусь книжку. Ґазетні рецензії можна переочити, зрештою не про кожну книжку ґазетний критик хоче видавати свій осуд. Таким робом кожний заінтересований легко міг би придбати таку книжку, яка йому подобається. Катальоґи книжок видавані раз у рік в місяці дешевої книжки не вистачають, бо поміщують майже самі старі речі. Чуємо, що „Червона Калина” має на складі багато своїх видань і напевно знайшлося б багато людей доброї волі, що купували б їх та не знають, які ще є, в якій ціні тощо, бо не кожному попаде під руку спис, а писати про кожну книжку до видавництва у них нема часу. Якщо відповідні чинники зацікавляться тою справою та зорґанізують продаж книжок так, як в інших народів вже давно є, тоді не буде висіти над видавництвами мариво ліквідації і замість щурів і мишей книжки будуть читати широкі маси.

о. Сидір Нагоєвський

Copyright 2010-2015 oldnewspapers.com.ua
pressaxix at gmail dot com
 designed in Happines.in.ua