(В. Ґ). На дві сторони веде визвольну борбу українське військо.
По одному боці давний запеклий ворог українського народу: лях, з своїми старими, завоювницькими намірами на укр. землю, по другому москаль, котрий то під кличем большевизму, хоче їсти білий хліб з української пшениці.
Ми, українське військо, мусимо бути свідомі того, що боремо ся не лиш за самостійність Укр. Нар. Республіки, але також за основну демократизацію нашого державного ладу.
(Примітка редакції: Подаємо уривки з дневника Леся Фарановського, поручника б. австр. армії, який в падолисти 1918 р. зорґанізовав в Збаражи свій власний загін ім. полк Гната Степанова і з тим загоном предпринимав кілька сміливих наступів під Львовом які йому вповні вдалися. Між иншими здобув Сокільники. До сього власне наступу відносить ся отсей уривок, писаний досить ориґінальним стилем, навіяний завадіяцьким духом нашої давної козаччини й гайдамаччини.)
В січни, 1919 р.
В. Ґ. - Серед старшин, які в укр. війську заслужили на окрему згадку, є отаман Черський.
Вражіння бранця
Один зі стрільців А. К., який попав в польський полон 26. ХІІ. 1918 в боях під Бартатовом, подає нам цінні відомости, котрі хочемо поділитися з ширшим загалом наших читачів:
„Я вступив добровільно до служби при українськім війську та подався самохіть на фронт. Вже на позіції доходили до нас недокладні вістки про страждання наших полонених в ляцькій неволі. Я не дав по части сим чуткам віри, бо не могли поміститися в моїй голові образи, якими мальовано нам всі терпіння і каторги наших братів - стрільців.
Офіціяльне повідомлення з 31. марта. 1919.
Без змін
Офіціяльне повідомлення з 1. квітня. 1919.